Аналітична нотатка з приводу проблеми сівозмін і пов‘язаних з нею питань

Особливістю політичної позиції Держкомзему є намагання "закрутити гайки" стосовно діяльності самостійних суб‘єктів господарювання, при повному ігноруванні належного виконання своїх власних функцій із запровадження системи Державного земельного кадастру та створення простих, зручних і ефективних процедур формування землевпорядної документації та фіксації прав на землю.

Проекти еколого-економічного обгрунтування сівозмін є активами кожного конкретного підприємства, а контроль за їх виконанням відноситься до сфери сучасної системи технічного регулювання. 

1. Сівозміна як елемент сільськогосподарської технології

Товарне виробництво сільгосппродукції в господарствах АПК, як і на будь-яких інших підприємствах будь-якої іншої галузі, здійснюється на основі технології виробництва. Сільгоспвиробництво в загальному випадку здійснюється на основі технологічних карт, в яких міститься опис земельних ділянок і заходи, вжиті в процесі виробництва сільгосппродукції.

Проект сівозмін є складовою технологічної документації підприємства – документом довгострокового та середньострокового планування, на основі якого складаються технологічні карти виробництва конкретних культур на кожний поточний рік.

2. Складові організаційно-правової та технологічної основи сільгосппідприємства

Виробництво сільгосппродукції, як будь-якої іншої продукції, є тим більш сталим та ефективним, чим більш професіональною і розвиненою є його організаційно-правова та технологічна основа.

До організаційно-правової та технологічної основи сільгосппідприємства в загальному випадку входять:

 ·        документи довгострокової перспективи, як то визначення (обґрунтування) спеціалізації підприємства, посвідчення прав власності та інших прав, на основі яких стає можливою діяльність підприємства визначеної спеціалізації, плани заходів, які забезпечують підвищення ефективності сільгоспвиробництва в довгостроковій перспективі, у тому числі поліпшення ґрунтів, плани заходів з розвитку технологічної та матеріально-технічної бази підприємства, загальна конфігурація каналів постачання сировини для виробництва та збуту продукції тощо;

·        документи середньострокової перспективи, як то опис технологій виробництва сільгосппродукції на основі певної конфігурації об‘єктів нерухомості, обладнання, складу сировини, каналів її постачання та збуту, плани сівозмін, ядозмін, реконструкції основних фондів, оновлення технологій виробництва та інших заходів з підтримки стану необоротних засобів – землі, основних засобів та нематеріальних активів;

·        поточні технологічні регламенти як то поточні технологічні карти виробництва конкретних культур, організаційна структура, розстановка кадрів та інші елементи процедури щоденного виробництва та управління.

В довгостроковій перспективі провідну роль відіграють нематеріальні активи – різнобічні права, у тому числі права власності на землю та права інтелектуальної власності. З матеріальних об‘єктів в довгостроковій перспективі фігурує в основному земля і пов‘язані з нею об‘єкти та комунікації.

Матеріальні активи (основні засоби) починають відігравати суттєву роль в середньостроковій перспективі. Це будівлі, споруди, комунікації, обладнання та інші засоби ведення сільськогосподарського виробництва.

Роль нематеріальних активів в середньостроковій перспективі полягає у визначенні конфігурації та режимів використання матеріальних ресурсів для виробництва продукції (сівозміни, ядозміни, пакет технологічних карт для виробництва продукції різного типу, загальна конфігурація системи управління підприємством тощо) та наданні організаційно-правової основи для використання матеріальних ресурсів (ліцензії на здійснення діяльності, які видаються на певний термін, речові права на об‘єкти матеріально-технічної інфраструктури, права інтелектуальної власності на пакет технологічних карт для виробництва продукції різного типу та конфігурацію системи управління підприємством тощо.

В короткостроковій перспективі провідну роль грають матеріальні ресурси, які використовуються для безпосереднього виробництва продукції. Хоча воно й здійснюється на основі нематеріальних ресурсів, які фігурують в довгостроковій та середньостроковій перспективі, роль нематеріальних ресурсів, навіть тих, що становлять безпосередню основу для ведення виробництва як то чергування культур у сівозміні на поточний рік або поточна конфігурація прав оренди земельних ділянок, на практиці лишається "за кадром".

 

3. Співвідношення компетенції держави і суб‘єкта господарювання

За умов запровадження цивільних відносин та становлення ринку роль держави полягає у формуванні "правил гри", які є обов‘язковими для учасників цивільних відносин, і зокрема - сільгосппідприємств. Інструментом, за допомогою якого держава встановлює "правила гри", є закон та підзаконні акти, розроблені органами виконавчої влади на реалізацію положень законів.

Метою державного регулювання є визначення оптимальної грані компромісу між інтересами держави та суб‘єктів цивільних відносин та/або інтересами різних суб‘єктів цивільних відносин, який забезпечує досягнення максимального стану добробуту для всього суспільства.

В загальному випадку існує два показники добробуту суспільства – валовий національний продукт (ВВП) та розмір національного багатства, який вимірюється сукупністю активів національної економіки, складовою яких є активи суб‘єктів господарювання. Держава має піклуватися про покращання цих показників.

Закон України "Про бухгалтерський облік" визначає активи підприємства як сукупність його матеріальних та нематеріальних ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе  до отримання економічних вигод у майбутньому. Як вже зазначалося вище, матеріальні ресурси, які з точки зору бухобліку трактуються як основні засоби (земельні ділянки, будівлі та споруди, техніка та обладнання і т.д.), регламентуються Стандартом бухобліку №7 і відіграють підпорядковану роль по відношенню до нематеріальних активів. Документація довгострокової, середньострокової перспективи та поточного господарювання є об‘єктом інтелектуальної власності - нематеріальним активом підприємства (Стандарт бухобліку №8), різнобічні права, на яких базується діяльність підприємства, також є нематеріальним активом і регламентуються Стандартом бухобліку №8.

З економічної точки зору пакет технологічної документації, який, у тому числі, включає проект сівозмін, становить основний актив підприємства – ресурс, на основі якого підприємство отримує потік грошових коштів. Стаття 128 Закону України "Про землеустрій" передбачає, що право інтелектуальної власності – авторство та право нагляду – належить розробникам проекту землеустрою. Тим самим створюється можливість втручання землевпорядників, які не несуть відповідальність за результати господарювання, в активи підприємства, які генерують потоки коштів. Цим самим держава порушує базові принципи та мету свого функціонування – створення умов для досягнення максимального стану добробуту для всього суспільства і сприяє погіршенню такого показника, як розмір національного багатства.

Окрім того, надавши право розпорядження землями сільськогосподарського призначення і плануючи продаж землі, спрямовані на забезпечення ефективного господарювання приватних власників, держава паралельно створює важіль блокування цих прав і стримування економічного розвитку сільгосппідприємств. Причому блокування прав сільгосппідприємств щодо розпорядження власними ресурсами є виключно ефективним за рахунок первинності прав інтелектуальної власності у складі активів підприємства та їх безпосереднього впливу на середньострокову та довгострокову перспективу діяльності підприємства.

 

4. Джерела проблем

Джерела проблем, які мають наслідком нестабільність сільськогосподарського виробництва національного масштабу, полягають в необізнаності виробників з базовими принципами стратегічного менеджменту. Зокрема:

·        нерозуміння з боку суб‘єктів господарювання суті базового принципу стратегічного менеджменту – "матрьошки цілей",  і, як наслідок, відсутність впорядкованої документації щодо довгострокової, середньострокової та поточної діяльності підприємства, у тому числі фіксації прав, необхідних для здійснення виробничої діяльності, веде до невиправдано великого впливу випадкових зовнішніх факторів - аж до руйнації підприємства 

·        нерозуміння принципу поділу економічного простору суб‘єкта господарювання на внутрішній на зовнішній з боку держави веде до втручання держави і компетенцію суб‘єктів господарювання і має наслідком погіршення фінансово-економічного стану підприємств та загострення політичної ситуації 

·        ігнорування загального значення активів суб‘єкта господарювання, нерозуміння співвідношення матеріальної в нематеріальної складової в активах сучасного підприємства, відсутність практики документування, підтримки та розвитку активів веде до нестабільності господарської діяльності сільгосппідприємств в загальнонаціональних масштабах і втрату конкурентоздатності вітчизняних підприємств в глобальному економічному просторі.

Проблема сівозмін лише "краєм ока" висвітлила існування фундаментальних проблем національної економіки та принципових вад поточної економічної політики, яка сконцентрована на проблемах обігових коштах підприємств і повністю ігнорує саму наявність активів у підприємства.

Наслідком запровадження поточної економічної політики, зокрема, є виокремлення певних складових з всього комплексу активів підприємства. В ході приватизації це призвело до глобальної руйнації промислового потенціалу країни та кардинального розшарування майнового стану населення. В сфері сільського господарства - до розпорошення земельних угідь, яке суттєво ускладнює, а інколи й унеможливлює діяльність з товарного виробництва сільгосппродукції. Запровадження іпотечного кредитування в сфері земельних відносин, стимулювання прискорення обігу земель, у поєднанні з ігноруванням принципу цілісності системи активів, пов‘язаних з земельними ділянками, матиме наслідком посилення економічної кризи, для подолання якої вкрай виснажене сільське господарство та суспільство вже не матиме ресурсів.

Іншою проблемою є розбалансованість системи державного управління, яка у поєднанні з переакцентацією значення землі як товару і ігнорування її значення як складової системи активів сільгосппідприємства має наслідком загострення проблем сільськогосподарського виробництва. Невизначеність функцій органу центральної виконавчої влади у сфері сільського господарства (Міністерства аграрної політики та продовольства) на рівні Земельного кодексу, відсутність адекватної економічної політики з боку Міністерства економічного розвитку і торгівлі стимулюють намагання органу центральної виконавчої влади у сфері земельних ресурсів (Державного агентства земельних ресурсів) грати самостійну роль у визначенні політики держави щодо земельних ресурсів і земельних відносин.

Особливістю політичної позиції Держкомзему є намагання "закрутити гайки" стосовно діяльності самостійних суб‘єктів господарювання, при повному ігноруванні належного виконання своїх власних функцій із запровадження системи Державного земельного кадастру та створення простих, зручних і ефективних процедур формування землевпорядної документації та фіксації прав на землю.

 

5. Загальні рекомендації

Перехід до стабільного функціонування сільгосппідприємств, їх технологічного та технічного розвитку неможливий без унормування правового та економічного статусу їхніх активів, і, зокрема, нормалізації ситуації навколо плану сівозміни як активу сільгосппідприємства.

Унормування правового та економічного статусу активів сільгосппідприємства може бути здійсненим в результаті проведення робіт із технологічного та управлінського аудиту (діагностика стану активів сільгосппідприємства), в ході якого формується блок корпоративної документації щодо довгострокової, середньострокової та поточної діяльності підприємства, фіксується правовий статус необоротних активів (нематеріальних активів і основних засобів), проводиться інвентаризація в ході якої виявлені та/або знов створені активи оцінюються і вводяться в господарський обіг*.

Водночас необхідність унормування правового та економічного статусу активів підприємства лишається неусвідомленою з боку власників та керівників сільгосппідприємств. Для підвищення рівня обізнаності керівників, власників та головних бухгалтерів сільгосппідприємств рекомендується провести серію тренінгів з питань підвищення рівня капіталізації сільгосппідприємств.

Для прискорення техніко-технологічного розвитку сільгосппідприємств, формування економічної політики, спрямованої на зміцнення активів національної економіки України у складі Аналітичного центру Аграрного союзу України рекомендується створити Робочу групу з питань підвищення рівня капіталізації підприємств аграрного сектору економіки України.

_________

* українське податкове законодавство не передбачає оподаткування активів, введення активів в обіг на даному етапі не веде до сплати додаткових податків.

• Старікова Лариса Валеріївна
• 25 квітня 2016 р.
• 0