Аналітичне дослідження стану продовольчої безпеки в Україні в контексті запровадження адресної допомоги у продуктах харчування для малозабезпеченого населення з врахуванням міжнародного досвіду


Сергій Щербина, координатор РГ з питань адаптації міжнародного досвіду в аграрній сфері ГО «Аналітичний центр АСУ», кандидат сільськогосподарських наук, доцент, випускник Програми імені Фулбрайта.


ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
    Симптоми проблемної ситуації у сфері продовольчого забезпечення та міжнародна співпраця щодо їх ідентифікації
    Економічний аналіз стану продовольчого забезпечення населення України
ЧИННА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
    Законодавча та інституційна база
    Врегулювання земельних відносин як основного чинника продовольчої безпеки України
    Механізми розвитку фермерських господарств як основа продовольчої безпеки країни
    Механізми публічної політики України при наданні продовольчої допомоги та інструменти її реалізації в адресному форматі
АЛЬТЕРНАТИВНІ ВАРІАНТИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
Формування альтернативних варіантів вирішення проблеми    
    Альтернатива 1. Залишити все без змін
    Альтернатива 2. Впровадження електронних чи паперових карток продовольчої допомоги через торгові мережі
    Альтернатива 3. Впровадження електронних чи паперових карток продовольчої допомоги через фермерські асоціації
Порівняльний аналіз альтернативних варіантів політики
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ



Прикріплені файли та додаткові матеріали

Повний текст аналітичного дослідження

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ТА АБРЕВІАТУР

  • ВООЗ ООН – Всесвітня організація охорони здоров'я ООН;
  • ВПО – внутрішньо переміщені особи;
  • ЄС – Європейський Союз;
  • ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології;
  • Мінагрополітики – Міністерство аграрної політики та продовольства України;
  • МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій України;
  • МОЗ – Міністерство охорони здоров'я України;
  • МОМ – міжнародна організація з міграції;
  • МОН – Міністерство освіти і науки України;
  • МОП – Міжнародна організація праці;
  • ОГС – організація громадянського суспільства;
  • СФЗ – санітарні і фітосанітарні заходи;
  • США – Сполучені Штати Америки;
  • ООН – Організація Об’єднаних Націй;
  • ТПП – Торгово-промислова палата України;
  • УА – Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони;
  • ФАО ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (Food and Agriculture Organization - FAO);
  • ЦОВВ – центральний орган виконавчої влади;
  • CFS – UN Committee on World Food Security (Комітет ООН з питань Всесвітньої продовольчої безпеки);
  • CH – Cadre Harmonisé (Регіональні структури для подолання продовольчих криз);
  • EM-DAT – Emergency Events Database (Міжнародна база даних стихійних лих, природних та техногенних катастроф);
  • ECOSOC – Economic and Social Council (Економічна і Соціальна Рада – ЕКОСОР);
  • GIEWS – Global Information and Early Warning System on Food and Agriculture (Глобальна система інформації та раннього попередження про продовольство й сільське господарство);
  • HLPE – High Level Panel of Experts on Food Security and Nutrition (Група експертів з питань продовольчої безпеки та харчування;
  • IFAD – International Fund for Agricultural Development (Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку),
  • M&E – Monitoring and evaluation (Моніторинг та оцінка);
  • M&E for CER – UN Coherence, Effectiveness, and Relevance (Моніторинг та оцінка для послідовної, ефективної та релевантної діяльності ООН);
  • MDG – Millennium Development Goals (Цілі розвитку тисячоліття);
  • UNHCR – United Nations Office of the High Commissioner for Refugees (Представництво Управління Верховного комісара ООН у справах біженців – УВКБ ООН)
  • UNSC – United Nations Security Council (Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй - РБ ООН);
  • WFD – World Food Day (Всесвітній День Продовольства);
  • WFP – World Food Programme (Всесвітня Продовольча Програма);
  • WIC (Women, Infants, and Children) – жінки, немовлята і діти (цільові групи за спеціальною програмою посиленого харчування).


АНОТАЦІЯ

Аналітичне дослідження присвячене розкриттю тематики адресної продовольчої підтримки малозабезпеченого та позбавленого за різними обставинами соціального захисту населення України, як важливому альтернативному процесу забезпечення продовольчої безпеки громадян. За даними Державної служби статистики в Україні 14 млн осіб отримують в місяць доходи менше фактичного прожиткового мінімуму (33,9% громадян країни). Крім того, фінансова прірва між 10% найбагатших і найбідніших українців збільшилася за рік на 0,2%. За підсумками першого півріччя 2018 року середньостатистичний українець, віднесений до найбагатшої групи, отримував в п'ять разів більше середнього бідняка. Аналіз ситуації в Україні свідчить, що у 2017 році 9% українців страждали від всіх трьох форм бідності: за доходами, за видатками та від депривації. Велика частина громадян не може собі дозволити здійснювати непередбачені витрати.

Проблема якісного та кількісного недоїдання в Україні стосується 60% населення, віднесеного за класифікацією ООН до бідного, але досі відсутні ефективні процеси її вирішення. Україна загалом стабільно виробляє достатні обсяги продовольства для забезпечення внутрішніх потреб та зростання експорту, і має багаторічні зобов’язання за пріоритетами подолання бідності та голоду, в рамках приєднання до міжнародних угод. Проте продовольча безпека громадян не забезпечена, і не включена до пріоритетних питань урядової політики та міжнародної співпраці, а інструменти її вирішення практично не розкриті для українського суспільства.

Метою представленого аналітичного документу є виявити основні причини, чому продовольча безпека не гарантована державою попри достатнє виробництво продуктів харчування соціального значення, а також запропонувати шляхи з акумулювання зусиль стейкхолдерів для вироблення необхідних програм подальших пілотних досліджень й проектів їх запровадження. Забезпечення адресної допомоги та підвищення ефективності програм соціальної підтримки передбачене урядовими планами останніх років в рамках Стратегії подолання бідності {1}, але втілення адресного формату не сплановане на рівні надання продовольчої допомоги і визначення стану продовольчої безпеки як важливого міжсекторального процесу найвищого рівня суспільної значущості.
При підготовці аналітичного документу були здійснені наступні кроки: визначені правові рамки щодо продовольчої безпеки, стан забезпечення громадян продовольством та ефективність застосування нормативно-правових актів за публічними джерелами інформації; проведений огляд визнаних світових практик та важливості їх впровадження в Україні для надійного і прозорого вирішення проблематики у вигляді адресної продовольчої допомоги; визначено принципову можливість апроксимації успішних норм і практик з вирішення проблеми продовольчої безпеки в розвинених країнах світу у вигляді адресної допомоги; здійснено класифікацію задіяних в цьому типів стейкхолдерів за національними та світовими практиками; проведені точкові дослідження щодо сприйняття цієї проблематики в різних регіонах та соціальних групах, проаналізовані та узагальнені думки учасників опитувань та дискусій в фокус-групах, надані рекомендації для привертання уваги суспільства до актуального формату вирішення проблематики продовольчої безпеки в умовах євроінтеграції.

Матеріали аналітичних обстежень та опитувань свідчать про відсутність цілеспрямованої програми подолання кількісного та якісного недоїдання в державному форматі, розбалансованість та недосконалість вітчизняної політики у сфері продовольчого забезпечення вразливих та малозабезпечених верств населення. У цьому контексті виникла потреба розробки чітких критеріїв оцінки й втілення адресного підходу в забезпеченні продовольчих потреб, як основного чинника в напрямах визначення норм індивідуальної продовольчої безпеки («споживчий кошик») – і в сукупності рішень для уразливих груп суспільства, з сучасними формами залучення громадськості, фермерів та підприємців, за прямими контактами і пріоритетами цифрової економіки.

У результаті аналізу трьох альтернатив політики, автори приходять до висновку, що введення адресної продовольчої допомоги має суттєві переваги, порівняно з попереднім етапом державного цінового регулювання продуктів харчування. Чинні процеси надання продовольчої допомоги в різних форматах не узгоджені з широкими верствами громадськості за актуальним станом бідності населення, зростанням вартості і складу мінімального продовольчого набору. Відсутність врахування регіональної специфіки у визначенні та вирішенні проблем продовольчої безпеки поєднується з непрозорими для суспільства процесами розподілу продовольчих ресурсів.

Завдання щодо системного трансформування застарілих практик централізованого управління продовольчими резервами країни – у визнані світом прозорі суспільні процеси адресної продовольчої підтримки, потребує підготовки масштабних пілотних регіональних та міжрегіональних програм. В результаті таких заходів потрібно сформулювати та впровадити комплекс правових, організаційних і економічних механізмів, спрямованих на забезпечення ефективного розподілу продовольства серед вразливих верств населення.


ВСТУП

 

Аналітичний документ присвячений розкриттю тематики адресної продовольчої підтримки вразливих верств населення України як важливому процесу забезпечення продовольчої безпеки громадян в умовах євроінтеграції та приєднання до Глобальних цілей сталого розвитку, що мають на меті подолання принизливого стану бідності і голоду згідно Декларації тисячоліття {2}. Держави світу поділяються на ті, що формують достатні продовольчі резерви за рахунок власного виробництва необхідних обсягів продовольства, та на ті, які змушені значну частину продовольчих товарів імпортувати, що вимагає коштів і призводить до посилення їх економічної й політичної залежності від розвинутих країн.

Вищеназвані обставини роблять актуальним спеціальне дослідження державної політики України у сфері управління продовольчими резервами з метою виявлення специфічних інструментів та механізмів її реалізації, уточнення критеріїв і показників, що характеризують продовольчу самодостатність. Вирішення цих питань дає змогу розробити окремі механізми забезпечення достатніх продовольчих резервів України та визначити пріоритетні напрями їх реалізації. Для допомоги країнам що розвиваються у вирішенні завдань гідного розвитку суспільства та подолання соціально-економічних проблем з самого початку укладання Декларації спрямовуються численні фонди міжнародної технічної підтримки, з особливими пріоритетами у форматі продовольчої підтримки та системах її надання. Управління процесами формування й подальшого розподілу продовольства для нужденних категорій громадян є предметом опікування як загальнонаціональних та регіональних, так і міжнародних інституцій. Але стан вирішення цих проблем майже не висвітлений для суспільства.

Доступність продуктів харчування обмежується трьома основними чинниками: по-перше, низькою платоспроможністю значної частини населення України; по-друге, кризовими явищами внаслідок військової агресії у Південно-Східних територіях; по-третє, відсутністю ефективних механізмів планування та прозорого супроводу при наданні державної допомоги для найбіднішого населення та інших уразливих соціальних груп. Найбідніші домогосподарства України використовують на продукти харчування до 80-90% (а іноді до 100%) своїх доходів, при тому що сам по собі середній рівень доходів в Україні перебуває на рівні бідних країн (що передбачено подолати лише на межі 2030-х років), і не дозволяє значній частині населення досягати мінімального забезпечення поживними речовинами та енергією у відповідності до науково обґрунтованих норм {3}. У країнах ЄС питома частка витрат на харчування – в межах 20–25%, що з одного боку є проявом більш високого економічного розвитку, а з іншого – результатом цільової, прозорої та ефективної соціально-продовольчої політики {4}.

Завдання формування прозорого стану продовольчої безпеки висувають низку узгоджених питань щодо визначення норм споживання для різних типів уразливих груп населення, вироблення практик з балансування регіональних і загальнонаціональних потреб з продовольчої допомоги в динаміці. Вищеназвані обставини роблять актуальним сфокусоване аналізування державної політики України у сфері надійного забезпечення продовольчої безпеки, з метою виявлення специфічних інструментів та механізмів її реалізації – у визнаному розвинутими країнами світу адресному форматі. Проблема адресної продовольчої допомоги вразливим верствам населення майже не визнана на державному рівні, тому не вирішена і не скоординована на рівнях планування та виконання. В той же час досвід співпраці з міжнародними фондами продовольчої підтримки в зоні збройного конфлікту та прилеглих регіонах надає безцінний досвід в об’єктивному оцінюванні проблеми голоду чи низького рівня продовольчого забезпечення українського населення. Такий досвід є недооціненим в подальшому комплексному вирішенні зазначеної проблематики і спонукає до пошуку рішень для усіх вразливих груп населення України.

В процесі дослідження встановлено, що обсяги кращих світових практик з адресної продовольчої допомоги розвинених країн (зокрема у форматі допомоги іншим країнам), на регуляторному і практичному рівнях сягають декількох сотень документів. Окремі пакети норм визначають переваги та необхідні складові з розробки механізму адресного розподілу, оперативного відстеження ефективності процесу, уточнення критеріїв і показників, необхідних для визначення найбільш вразливих з точки зору доступності продуктів харчування соціальних груп – та своєчасного задоволення їх потреб. Прикладне застосування провідних світових практик потребує системних, глибоких та багатосторонніх досліджень, з урахуванням специфіки цільових груп нужденного населення, наявного досвіду кооперування фермерства і соціальних програм, а також можливостей співпраці з регіональними/транснаціональними цільовими фондами.

Адресність продовольчої допомоги – це надання допомоги у продуктах харчування найбільш нужденним громадянам або сім’ям з урахуванням матеріального стану та середньомісячного сукупного доходу, за прозорими реєстрами отримувачів такої допомоги і що підтверджується відповідними документами, і механізмами її надання. Прозорість процесу забезпечується залученням НГО та різних форм соціального підприємництва, що перевіряється у ході обстеження матеріального стану осіб, у тому числі їх доходів. Сутність адресності продовольчої допомоги полягає у забезпеченні повноцінної персональної доступності кожного нужденного з придбання продуктів харчування першої необхідності, або прямого забезпечення необхідним набором продуктів харчування при мінімальних затратах та максимальній віддачі від витрачених засобів.

За світовими нормами питання адресної допомоги існують в невід’ємному поєднанні із проблематикою визначення потреб населення в розрізі цільових груп та з урахуванням регіонального контенту. Лише в такому випадку можна говорити про прозоре планування і управління фондами адресної допомоги, які в представленому аналітичному документі висуваються на стадії пропозицій щодо підготовки та здійснення пілотного проекту.

Визначення потреб в адресному форматі, тобто в розрізі окремих категорій громадян та їх персонального обліку, є основою налагодження необхідних фінансових і продовольчих ресурсів і в загальнонаціональному масштабі. Запропонована авторами система вдосконалення цільової продовольчої підтримки у вигляді адресної спрямованості, з урахуванням кращих світових підходів і практик, дозволяє досягти суспільно визнаного рівня обґрунтованості потреб. Залучення внутрішніх стимулів для виробників продовольства, а також зовнішніх міжнародних фондів донорської підтримки, має бути персонально доступним для надійності в забезпеченні харчовими продуктами першої необхідності.

Представленим аналітичним документом, вперше в українській теорії та практиці, пропонується низка узгоджених підходів і рішень щодо привертання уваги суспільства до сучасних механізмів вирішення продовольчої безпеки. Втілення прозорого формату адресної продовольчої допомоги найбіднішому населенню в Україні потребує низки сфокусованих досліджень, з розробки галузевих (ІКТ, соціологічних, фінансових, комунікативних тощо) програм за соціальною та регіональною специфікою, визначення пріоритетних напрямів та комплексних підходів до їх реалізації. Вдосконалення державної політики України у сфері продовольчого забезпечення вразливих та малозабезпечених верств населення має відбуватись на основі актуальних даних статистики, експертних обстежень і рекомендацій. Запропонований аналітичний документ присвячений розкриттю тематики адресної продовольчої підтримки вразливих верств населення України як важливому процесу забезпечення продовольчої безпеки громадян в умовах євроінтеграції та втілення Глобальних цілей сталого розвитку. 


МЕТОДОЛОГІЯ

Аналітичний документ присвячений розкриттю тематики адресної продовольчої підтримки вразливих верств населення України, як важливому інструменту реформування процесу забезпечення продовольчої безпеки громадян на засадах прозорості і оперативності в умовах євроінтеграції, та виконання міжнародних зобов’язань щодо подолання бідності.

Питання визначення норм, обсягів і процедур адресної продовольчої допомоги не розкриті в національній нормативно-правовій базі та українських практиках підтримки нужденних верств населення. Визначений методикою процес збору й опрацювання даних охоплює національну і міжнародну нормативно-правову частину, предметний аналіз практики її застосування в розвинених країнах світу. Враховуючи вагомі обсяги регуляторної бази розвинених країн щодо продовольчої безпеки і значні відмінності в організації процесу, методологією аналізу передбачалось визначення основних напрямів при вирішенні проблематики, висвітлення переваг її вирішення в адресному форматі, визначення найбільш зацікавлених партнерів для подальших досліджень.

При визначенні проблематики застосовувались офіційні та власноруч зібрані статистичні дані в процесі пілотних досліджень та опитувань стейкхолдерів. Відбір основних груп стейкхолдерів проведений шляхом опрацювання національних та міжнародних джерел за тематикою рушійних суспільних чинників щодо управління продовольчою безпекою, в національному та міжнародному регуляторному середовищі, а також у прозорому форматі адресної допомоги. Винесені до аналітичного огляду питання є новими і охоплюють широке коло проблематики майже не розкритої в національній аналітиці та практичній діяльності. Проведення робіт з підготовки аналітичного документу першим етапом включає відбір, систематизацію та опис джерел інформації, інших отриманих матеріалів щодо поточної проблематики продовольчої безпеки в Україні за наступними категоріями: національне законодавство і концептуальні документи; Євроінтеграційні та міжнародні зобов’язання; аналіз і систематизація переваг сучасного формату надання адресної допомоги за визнаними в світі практиками; обговорення, опитування, аналізування відкритих джерел та співставлення різних підходів.

Послідовність аналізування перелічених категорій документів та визначення стейкхолдерів для їх обговорення визначалась їх тематичною спрямованістю за напрямами дослідження. Подальша робота з втілення цього загально визнаного в світі підходу будується на визначенні типів і особливостей надання продовольчої допомоги в наявних внутрішніх підходах, що надалі мають бути трансформовані в пілотних моделях і апробовані в різних доцільних варіантах (з урахуванням специфіки уразливих груп населення та регіональних відмінностей) до більш ефективних форм.

В процесі підготовки аналітичного документу, передбачалося опрацювання й уточнення статистичної інформації за власними дослідженнями в пілотних регіонах, визначених на стадії планування дослідження на рівні точкових обстежень, а саме: Житомирському, Київському, Одеському і Дніпропетровському (додаток 1), де проявляється найбільша суспільна активність щодо вирішення проблематики продовольчої безпеки, що потребує акумулювання намірів і подальших планів дій. Визначення типів стейкхолдерів здійснювалось на основі аналізу відповідних категорій дієвих структур / типів учасників в національній і світовій практиці вирішення питань продовольчої безпеки – з деякими уточненнями в процесі виконання досліджень – щодо виявлення найбільш зацікавлених учасників в розбудові подальших суспільних програм продовольчої безпеки, і охоплювало представників цільових соціальних груп (додаток 2). Опрацювання позицій стейкхолдерів та їх узагальнення щодо необхідних та оптимальних варіантів налагодження процесу управління адресною продовольчою допомогою, здійснювалось в форматах публічних дискусій на тематичних заходах, а також шляхом організації обговорень та опитувань в форматі фокус-груп чи індивідуальних консультацій, в рамках діючих нормативно-правових актів, завдань їх вдосконалення і можливостей міжнародної співпраці (додаток 3), за розробленою авторами анкетою (додаток 4).

Структура запропонованого документу складається з наступних розділів: вступу, методології, загальної характеристики стану продовольчого забезпечення населення України, механізмів здійснення чинної політики і визначення її проблематики, розгляду альтернативних варіантів розв’язання проблеми при запровадженні інструментів адресної продовольчої допомоги, порівняння та вибору кращого варіанту політики.


ВИСНОВКИ

В результаті проведеного аналізу були зроблені такі висновки:

1. Проблема якісного та кількісного недоїдання в Україні стосується 60% населення, віднесеного за класифікацією ООН до бідного. Відстеження та задоволення потреб у продовольстві повинно здійснюватися відносно кожної конкретної людини в фокусі визначених уразливих груп населення та регіональною диференціацією.

2. Основний тягар у забезпеченні найбіднішого населення адресною допомогою у продуктах харчування покладається саме на компетентні органи державного управління та місцевого самоврядування, які несуть безпосередню відповідальність перед населенням як всієї країни так і окремих її регіонів за достатнє забезпечення безпечним продовольством належної якості за умови дотримання принципів прозорості та контролю за ефективним використанням бюджетних коштів.

3. За часи незалежності в Україні загострились проблеми соціально-економічних гарантій продовольчого забезпечення вразливих верств населення, тому особливої актуальності набуло запровадження адресної допомоги малозабезпеченим. Управління продовольчою безпекою потребує конкретизації функціональних обов’язків центральних органів виконавчої влади, що наразі здебільшого віднесені до сфери впливу Мінсоцполітики, і меншою мірою – до сфери МОЗ і Мінагрополітики, на рівні країни в цілому та в регіональних аспектах зокрема, з урахуванням наявної різноманітності природно-кліматичних умов, соціально-економічним становищем населення окремих територій, можливими впливами змін клімату та міграції населення, військово-політичною та демографічною ситуацією. Розбалансованість та недосконалість вітчизняної політики у сфері продовольчого забезпечення вразливих та малозабезпечених верств населення насамперед зумовлені відсутністю чітких критеріїв оцінки ефективності державної політики у сфері соціального захисту населення. Значну роль має відігравати залучення сучасних інноваційних технологій та підготовка фахівців в МОН та інших навчальних інституціях, за напрямами управління електронними системами високого рівня інтегрованості до міжнародних електронних реєстрів, що підтримуються ФАО, ЄС тощо.

4. Порівнюючи середньорічний рівень споживання основних продуктів харчування в Україні з країнами ЄС, слід зазначити, що жителі останніх споживають продукти харчування в обсягах, які є більш наближені до рекомендованих норм, ніж в Україні. Зокрема, середньостатистичний житель країн Європейського Союзу в порівнянні з середньостатистичним українцем споживає в 2,4 рази більше плодоовочевих продуктів, в 1,9 рази більше м’яса та м’ясопродуктів, в 1,5 рази – риби та рибопродуктів, в 1,4 рази – молока та молочних продуктів. У 2016 році відбулось зменшення середньодушового споживання 6 із 10 основних продовольчих груп: молокопродукти, яйця, фрукти, цукор, олія, та хлібопродукти. Раціональні норми досягнуті лише по трьох найбільш економічно доступних продовольчих групах: хліб та хлібопродукти, овочі та баштанні та картопля. Диференціація вартості харчування за соціальними групами поглибилось: коефіцієнт 1,59, тоді як у 2015 році він становив 1,48.

5. Як свідчать дослідження, навіть у роки з найвищим рівнем реалізації продуктів харчування за останні 15 років. раціональні норми споживання в Україні були досягнуті: по м'ясу та м'ясопродуктах лише на 61,0 %; по молокопродуктах – на 69,8%; яйцях – на 93,8%; овочах і баштанних – на 85,2%; плодах, ягодах та винограду – на 50,7%; рибі й рибних продуктах – на 87,5%, а рівень споживання, зафіксований у 1990 р. був досягнутий: по м'ясу і м'ясопродуктах - на 74,2 %; молоку й молокопродуктах – на 62,9%; хлібу та хлібобулочних виробах – на 93,0%; плодах, ягодах і винограду – на 96,2% й по цукру – на 81,8%.

6. До основних причин загострення проблем управління надійним забезпеченням продовольчої безпеки в Україні відносяться: незбалансоване споживання продуктів харчування населенням; високо ризикований стан забезпечення продовольством в Східних регіонах України, які потерпають від зовнішньої агресії; гальмування в запровадженні європейських норм та науково обґрунтованих підходів до визначення продовольчих потреб для різних еко-географічних регіонів та груп населення; відсутність на державному рівні співпраці зі Світовим продовольчим фондом; висока частка витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі загальних витрат; низька ємність національного ринку за окремими продуктами; неконтрольоване зростання цін на сільгосппродукцію на внутрішньому ринку та відсутність належного державного нагляду за безпечністю продуктів харчування на ринку. Частка витрат на харчування у структурі споживчих витрат склала 55,3 % проти 58,9% у 2015 році. Насправді покращення економічної доступності населення до продовольства за рахунок зростання купівельної спроможності не сталося. Відбулась лише переорієнтація родинних бюджетів на оплату ЖКП, навіть на шкоду харчуванню. В той самий час у країнах ЄС витрати на харчування у структурі споживчих витрат населення у 4,5 раза менші і становлять 12%.

7. Конфлікти є прямими загрозами для забезпечення продовольчої безпеки, оскільки вони спричиняють масові втрати життя і, отже, втрату робочої сили (що особливо важливо, оскільки сільське господарство, як правило, спирається на людську працю), втрати життєво важливих ресурсів, таких як домашня худоба та земля. Тому упередження та подолання конфліктів значною мірою пов’язані з надійним доступом до продовольчих ресурсів.

8. Низька купівельна спроможність українського населення завжди була в центрі уваги Уряду, особливо у неврожайні роки, коли відбувалось підвищення цін на більшість продуктів харчування. Одним з інструментів стримування підвищення цін є впровадження контролю над цінами шляхом встановлення граничного рівня рентабельності для виробників і граничного розміру націнок для роздрібних торговців. Однак із зростанням цін на зернові політика втручання ставала все більш дорогою з економічної точки зору, тому в деяких регіонах пряме державне втручання було замінено прямими виплатами бідним верствам населення. В той час як державне втручання дорого коштує, з огляду на негативні економічні наслідки, які воно спричиняє, і є за своєю суттю неефективним у наданні допомоги малозабезпеченим верствам населення, грошові трансферти відіграють важливу роль у наданні продовольчої допомоги бідним.

9. Державна продовольча допомога повинна зміцнювати соціальну єдність, сприяючи зменшенню рівня бідності та, в кінцевому підсумку, подолання найгірших форм бідності в Україні, підтримуючи національні програми, які надають нефінансову допомогу для полегшення доступу до продовольства та суттєвої матеріальної скрути та / або сприяють соціальному включенню найбільш вразливих осіб. Адресна продовольча допомога повинна пом'якшити форми крайньої бідності з найбільшим впливом соціального відчуження, таким як безпритульність, дитяча бідність та позбавлення їжі.

10. Адресна допомога малозабезпеченим верствам населення в Україні за прикладом країн ЄС та США має здійснюватися за допомогою інструментів впровадження єдиної системи електронних карток продовольчої допомоги через торгові мережі та фермерські асоціації у різних співвідношеннях в залежності від регіональних особливостей. На початкових етапах реалізації варто обрати декілька пілотних регіонів для відпрацювання механізмів та інструментів ідентифікації домогосподарств, що потребують державної підтримки. Фінансуватись дана програма адресної допомоги має як з державного так і місцевих бюджетів. При цьому кошти на придбання продуктів харчування мають надходити із Державного бюджету, а фінансування процесу ідентифікації домогосподарств, що потребують адресної продовольчої допомоги та адміністрування процесу її надання має здійснюватися з використанням коштів місцевих бюджетів.


РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою забезпечення ефективного та результативного здійснення заходів адресної продовольчої допомоги, що фінансується з державного та місцевого бюджетів, держава повинна сприяти співпраці між обласними та місцевими органами влади та організаціями, що представляють громадянське суспільство. Відстеження та задоволення потреб у продовольстві повинно здійснюватися відносно кожної конкретної людини в фокусі визначених уразливих груп населення й за регіональною диференціацією.

2. Вирішення проблеми адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення має здійснюватися за допомогою інструментів впровадження єдиної системи електронних карток продовольчої допомоги через торгові мережі та фермерські асоціації у різних співвідношеннях в залежності від регіональних особливостей. Для цього необхідно розробити низку програм та пілотних проектів, з урахуванням соціальних та регіональних особливостей.

3. Застосування альтернатив 2 і 3 передбачає впровадження єдиної системи електронних карток для надання адресної продовольчої допомоги через торгові мережі або асоціації фермерів у різних співвідношеннях в залежності від регіональних особливостей. На початкових етапах реалізації варто обрати декілька пілотних регіонів для відпрацювання механізмів та інструментів ідентифікації домогосподарств, що потребують державної підтримки. Фінансуватись дана програма адресної допомоги має як з державного так і місцевих бюджетів. При цьому кошти на придбання продуктів харчування мають надходити із Державного бюджету, а фінансування процесу ідентифікації домогосподарств, що потребують адресної продовольчої допомоги та адміністрування процесу її надання має здійснюватися з використанням коштів місцевих бюджетів.


  • Старікова Лариса Валеріївна
  • 15 грудня 2018 р.
  • 0

Новини

Щось нове про ПеДеВе 26 листопада 2020 р.